Дивочні алгоритми цих дощів...
У мене зонт, в пегаса – паполома.
Окроплюють дощі зело й солому
Під вигримляння, шелех, зойки, спів.
О, безлік їх – як мурашви й кущів!
І жоден дощ не залишав сухою.
Дві райдужниці в`ються край пера…
Звикаю жити в злагоді з собою,
Тратую самоти озимий страх.
Повік мені (та й вам) не розгадати:
Коли, мов блискавка, зітне коса,
Душа злетить у пекло, в небеса?
Чи є у світі протисмертні лати?
А дощ вмовляє: «Спати... спати... спати».
Зажди, я допишу. Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів «крап...крап...крап», «чів-чів»
Поет хоча б один додати зможе.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
На российских кладбищах - Людмила Солма Это очень старое мое стихосозерцательное размышление и вспомнила я о нем лишь потому, что прочла сегодня следующие слова петербуржца Александра Григорьевича Ракова:
"Суть несчастья — в нищете не только материальной, но и духовной. Для нас, не умеющих распорядиться наследием отцов и сокровищами великой культуры, эта нищета грозит одичанием..."
